В Ірані репресії застосовуються на всіх рівнях: стрілянина в демонстрантів, масові арешти, залякування сімей, жорсткий контроль над соціальним та політичним простором, над інформацією та комунікацією.
У Великій Британії організація, що солідарна з курдською автономією в Рожаві, оголошена "терористичною". Її підтримка, участь в акціях чи використання логотипу тепер є кримінальним злочином.
В США вбивство агентом міграційної служби поетки та активістки Рене Ніколь Гуд в Міннеаполісі спричинила масові протести у великих містах США проти репресивного застосування міграційної політики, які супроводжуються арештами, побиттям активістів та розширенням повноважень репресивного апарату.
В Україні забороняються політичні партії лівого спрямування, зазнають переслідувань викладачі та активісти, чиї погляди на "національну пам'ять" відрізняються від схвалених "Інститутом національної пам'яті", мобілізація перетворилася на полювання на "мобресурс" та супроводжується кричущими порушенями прав людини.
Ці події розгортаються в різних країнах з різними політичними системами. Однак вони базуються на одній логіці.
Ми спостерігаємо розростання глобальної репресивної матриці, яка була започаткована так званими "ковідними локдаунами" та переслідуваннями тих, хто відмовлявся від "вакцинації", і яка постійно розширює юридичні винятки та криміналізує протест.
Скрізь посилюються й набувають все більше повноважень одні й ті самі структури: поліція, розвідка, спецслужби, в'язниці, право юридичних винятків. Дуже різні режими ведуть одну й туж саму превентивну війну проти власних суспільств.
Репресії вже не є якоюсь винятковою реакцією влади. Вони стали способом управління.
І зараз перед демократичними силами постає нагальне питання про методи протидії таким тенденціям, аби не допустити згортання демократії та посилення авторитарних тенденцій.
15.01.2026
Немає коментарів:
Дописати коментар