Один из яскравих прикладів радикально протилежного розуміння такого феномену, як влада — це опозиція між трактовками «влади» у Фуко і Льюкса, автора «Трьох вимірів влади». Трактовки ці мають не тільки академічне значення, але і цілком практичні імплікації в контексті наявності свободи волі у підпорядкованих нормативному контролю індивідів.
Так, позиція Фуко передбачає фактично повну відсутність свободи волі, так як влада у сучасному суспільстві, на його думку, знаходиться не в акторах і структурах, але "пронизує все". Тобто влада розпорошена, но не сконцентрована, вона втілюється і реалізується, але нею не можливо володіти, вона має дискурсивну, а не чисто примусову природу, вона створює агентів, а не агенти створюють її. Влада є "режим правди", який пронизує суспільство та індивідів та знаходиться в постійному процесі становлення та змін. Цей «режим правди» знаходить вираження у формах знання, науковому консенсусі і в цілому в загальноприйнятній «правді». Саме ці формт вираження, в свою чергу, забеспечують ефекти влади, які ми спостерігаємо.
Від себе себя хочу звернути увагу на таку деталь, що в рамках парадигми Фуко не має абсолютно ніякого політичного значення, хто саме знаходиться при владі в даний момент. Одна і та ж людина може з легкістю трансформуватися під впливом змін владного потоку. Власне, це ми і бачимо на прикладі великої кількості політиків, які трансформуються у абсолютно непередбачуваних напрямках, переходячи до таких політичних програм і заяв, яких від них не можна було очікувати ще п'ять років тому. Цю ж позицію Фуко підтверджує і ряд кейсів переворотів і революцій, внаслідок яких нічого, по суті, не змінюється. На думку Фуко, політичне життя в принципі часто є безсенсованим, будучи не в силах справити самостійно який небудь ефект.
В свою чергу, Льюкс виходить з того, що индивіди свідомо приймають рішення про підпорядкування владі. Таким чином, він раціоналізує індивідів і відмовляється розуміти область рушійних сил в поведінці індивідів як «чорний ящик». Льюкс вводить так звані три виміри влади. Перший вимір передбачає відкрите політичне протистояння, де одна сила нав'язує свою волю іншій. Другий вимір передбачає суміщення першого виміру з непрямим зіткненням і латентну політичну конкуренцію. Зазвичай, сторона, що програла, вже не допускається до публичного протистояння. Третій вимір — це перші два виміри плюс манипулювання суспільною думкою через ідеологічне домінування, яке забеспечує підпорядкування владі через згоду або покору.
Таким чином, ідеологічне домінування є найбільш сильним проявом влади на думку Льюкса. Але, на відміну від Фуко, це домінування здійснюють конкретні агенти та соціальні структури, які, що вкрай важливо, таким чином несуть моральну відповідальність за свої дії. Свобода волі в даному випадку передбачає й існування морального критерія, чого звісно немає у Фуко.
