Чому люди, які колись були добрими сусідами, відразу звіріють і починають різати один одного? Чому дрібний чиновник має практично абсолютну владу над людьми? Чому діти доносять своїх батьків, а батьки – на дітей? Чому люди з радістю йдуть на смерть заради держави?
Багато питань, але відповідь одна – джерело тому – тоталітарний режим.
Що це таке, як він виникає і як із ним боротися? Про це вже написано чудову книгу «Витоки тоталітаризму» Ханни Арендт.
Тоталітаризм, як і будь-яке державне свавілля, можливий лише там, де люди роз'єднані і не можуть самостійно збагнути, що ж у політиці добре, а що – погано. Такі спільноти є масою – фундаментом тоталітарного суспільства.
Як зрозуміти, що перед вами маса? Перша та основна ознака – у людей немає спільних інтересів у політиці, і є якесь невиразне уявлення про те, що «має бути», бажано по клацанню пальців. Водночас вони політикою жваво цікавляться.
Маса, готова для тоталітаризму, виникає в епоху криз, коли здається, що довкола одні вороги, зрадники та ідіоти, але разом з цим люди відчувають, що прямо зараз твориться Історія.
І це порив веде до встановлення тоталітарного правління. Пошук ворогів стає лейтмотивом. Від усіх вимагається безумовна відданість у всьому, навіть у особистому житті.
Ніщо не може стояти між Ідеєю – а тоталітаризм виявляє себе в будь-якій Ідеї, яка покликана вирішити всі проблеми, та людиною. Ідея потребує жерців, які її тлумачитимуть і поширюватимуть у маси – так виникає Партія.
Ідея, жерці Партії та маси становлять при тоталітаризмі жахливу систему істерики, яка постійно електризує інформаційний простір, тримає все населення країни надзвичайно напружено.
З розвитком тоталітаризму окрема людина не може «заспокоїтися», зупинитися, поміркувати. Тоталітаризм завжди приводить суспільство в рух - до якоїсь великої Цілі, яка, як правило, дуже невиразна. Але її потрібно досягти будь-що.
Усі, хто ставлять під сумнів Ідею та Мета – найгірші злочинці у тоталітарному суспільстві. Більше того, навіть ті, хто недостатньо старанно прагне Цілі, вже вороги. Приклад однозначно тоталітарного гасла “Silence is violence” (Мовчання – це насильство).
Для тоталітаризму немає особистого, немає суспільного, немає державного. Є тільки шлях до Цілі, і на цьому шляху все має бути мобілізовано на благо Ідеї. Індивід підпорядкований цій системі свавілля остаточно та безповоротно.
Як можна боротися із тоталітаризмом? Тоталітаризм найлегше уявити у вигляді лавини. Боротися з лавиною, коли вона сходить, неможливо, проте можна запобігти її сходу.
Арендт пише, що час тоталітаризму настає, коли у суспільстві слабшає мораль. Так, саме так. Нарочито відкидаючи «лицемірні» та «застарілі» моральні норми, інтелектуали розпалювали деструктивну енергію соціальних низів. Подвійні стандарти моралі, своєю чергою, відбивали порожнечу, яку потрібно було чимось заповнити.
Тоталітаризм, пропонуючи замість моралі Ідею, виглядає привабливим варіантом для зневірених людей «без царя в голові».
Тоталітаризм тримається, по-перше, на довірливості (Ідея зможе вирішити всі проблеми), а по-друге, на цинізмі (зневага до моральних норм і правил). Моральний початок із людини витравлюється.
Тоталітаризм ефективний у підпорядкуванні людини. Ідеологія та терор залишають від індивіда лише порожню оболонку, повністю підконтрольну жерцям Ідеї.
Однак тоталітаризм безсилий проти реальності та часу. Щоразу Ідея виявлялася неспроможною, тоталітарні рухи припинялися через втому та розчарування виконавців.
Проте під час кожної кризи людям відкривається можливість вирішити всі свої проблеми одним ривком, побудувати рай на землі. Запитання, чи повірять знову?
