Нещодавно перечитав повість Роберта Хайнлайна «Ковентрі», і це виявився твір, який чіпляє по-справжньому. Ця історія одна з тих, після яких довго дивишся в стелю і задаєш собі питання на кшталт «А що взагалі таке свобода?» і «Чи можна насильно ощасливити людину?».
Сюжет там приблизно такий: події відбуваються в майбутньому, де за будь-яке насильство або тебе виганяють за енергетичний бар'єр жити «за своїми правилами» в особливу зону під назвою Ковентрі, або ти погоджуєшся на психокорекцію, в результаті якої, по суті, отримуєш біологічно посилену мораль і стаєш неспроможним ініціювати насилля. Зіткнувшись з такими варіантами, головний герой на ім'я Девід Мак-Кіннон вибирає вигнання, мовляв, краще сувора, але чесна свобода, ніж мила і беззуба диктатура добра.
Тільки ось з'ясовується, що там, за бар'єром, ніякої свободи насправді й немає. Замість райського лібертаріанства на нього чекають банди, які безжально грабують і пригнічують усіх, хто слабший, теократи-фанатики, які вірять у власну винятковість і абсолютну істину, а також дикі землі, де панує повна анархія в найгіршому її прояві і діє лише «право сили».
Девід одразу отримує суворий урок, коли його грабують практично при вході в Ковентрі, позбавляючи всіх речей, якими він сподівався скористися для виживання. Виявившись абсолютно безпорадним, він швидко потрапляє у пастку місцевих політичних інтриг. Незабаром герой дізнається про змову, метою якої є прорив захисного бар'єру та напад на мирне, цивілізоване суспільство, від якого Девід нещодавно відмовився.
Це стає для нього переломним моментом. Герой не просто починає замислюватися про те, яким шляхом він пішов, а й розуміє, що справжня свобода неможлива без дотримання елементарних принципів співжиття та взаємної поваги. В результаті саме Девід стає ключовою фігурою у запобіганні цієї атаки та порятунку того самого світу, звідки він так зухвало пішов.
У результаті герой, сьорбнувши по повному місцевої "волі", розуміє, що та абсолютна свобода, про яку він мріяв, насправді виявилася джунглями, де немає місця ні свободі, ні гідності людини. А ще він раптово усвідомлює, що мораль - це не безглуздий пережиток, а необхідна умова для будь-якого суспільства, де хоча б теоретично хочеться жити.
Хайнлайн нам тут ніби підморгує: хочеш свободу – будь ласка погодься хоча б на мінімум правил, наприклад, що не можна ініціювати насильство. А не хочеш - ну що ж, йди за бар'єр і спробуй там збудувати лібертаріанство. Не вийде, перевірено!
І ось тут цікавий висновок для моїх ідей про майбутнє суспільство: по суті автор пропонує ідею біопосилення моралі. Причому не зовнішнього примусу до неї, зауважте, а добровільного прийняття терапії для посилення інгібітора насильства.
Це не в'язниця та не диктатура. Це цілком природна річ, до якої рано чи пізно приходить будь-який агресор, якщо він взагалі здатний думати та вчитися. Просто замість хворобливих проб і помилок через бійки та травми людина відразу отримує шанс вбудувати цю мораль у власну «операційну систему». Погодьтеся, краще поставити антивірус відразу, ніж потім вигрібати наслідки.
Хайнлайн розумів ризики насильства і передбачив ідею біопосилення моралі більш ніж півстоліття тому. Напевно, і нам настав час це зрозуміти та перестати боятися біоетики. Адже зрештою саме свідоме обмеження себе від насильства – і є справжня свобода. Свобода дорослої, усвідомленої людини, а не підлітка з ножем, який вимагає права «робити, що хочу, а то всіх заріжу».
P.S. Добровільне прийняття біопосилення моралі в певній мірі нагадує згоду на прихильність до партнера заради збереження відносин і можливості комфортно уживатися разом, хоча всі розуміють, що активація нейробіологічного механізму прихильності (через окситоцин, вазопресин і дофамін) призводить до сильної зміни особистості, набагато сильнішої, ніж від підсилення інгібітора насилля. Проте в мейнстрімі це вважається нормальним. То чому ж ще залишаються скептики біопосилення моралі?
10.01.2026
Немає коментарів:
Дописати коментар