Осінь розбурхує свідомість буянням фарб і непевністю станів. Осінь це коли через метафору Вічності проступають аллюзії на смертність. Коли реальність філософії проривається через екстремальні стани свідомості. Коли через визначену реальність Буття просвічують відблиски Трансцендентного. Осінь це коли ти залишаєшся сам на сам з максимально концентрованою і оголеною сутністю самого себе і відчуваєш її ірреальність. Це самарська осінь, яка, як пледом, вкриває тебе усвідомленням дзену і розчиняє у потоках свідомості, що течуть до Першоджерела. І нас несе разом з ними, подібно до птахів, до обріїв Вирію.
06.11.2024
Немає коментарів:
Дописати коментар