Наші йдуть. І не обов'язково із життя. Якось просто і непомітно зникають цілі типажі. Люди з рисами совісті на обличчі.
Ті, хто розуміє значення слова «вульгарність».
Хто встає, коли до кімнати входить пані.
Хто скаже другий рядок вірша, коли скажеш перший.
Хто у суперечці дає говорити іншому.
З ким можна заговоритись про книги і пропустити свою зупинку.
Хто ніяк не може перейти з тобою на "ти" і постійно збивається на "ви", а не навпаки.
Хто може тебе познайомити з тими, з ким ти завжди мріяв познайомитися.
Хто знав тих, із ким тобі познайомитися вже не судилося.
Хто не вміє говорити про гроші.
Кого хочеться обійняти через слово.
Хто гарний у старості, нажитій внутрішньою красою.
Наші йдуть, залишаються їхнії.
17.02.2024
Немає коментарів:
Дописати коментар