Звичайно, демократична модернізація має проявити себе також в економічній сфері, адже без функціонуючої економіки не може бути гарного життя для всіх. Хоча ми готові до радикальної трансформації нашої економічної системи, ми не належимо до тих, хто хоче скасувати ринки. Ринки, безумовно, можуть існувати і без капіталізму. Натомість, наша мета — узгодити економіку з цінностями демократичної модернізаціі та привести її у відповідність до потреб людей. Для досягнення цього ми також повинні фундаментально дослідити взаємозв'язок між власністю та її сучасними правовими претензіями.
Немає жодної причини, чому приватний прибуток має отримуватися від основних державних послуг, необхідних нам усім для гарного життя. Після десятиліть радикальної ринкової політики це може здатися незвичним, але в минулому багато з цих сфер природно перебували у державній власності та перебували під державним контролем: освіта, охорона здоров'я, пенсійне забезпечення, безпека, інфраструктура та інші системно важливі та в іншому випадку дуже нестабільні сектори, такі як банківська справа, страхування та енергопостачання. Хто візьме на себе ці обов'язки у 21 столітті — держава чи нові, орієнтовані на суспільну користь організаційні форми — буде визначено шляхом демократичних дебатів. Зрештою, успіх залежатиме від того, чи вдасться захистити ці сектори від кумівства та надмірної бюрократії.Ми не прагнемо обмежувати підприємницьку ініціативу. Однак, доки великі корпорації, завдяки своїй владі та експлуатації людей, тварин і природи, можуть заповнювати ринки на перший погляд дешевими товарами та послугами, ми придушуємо справжній інноваційний потенціал економіки. Виступи за більшу демократію та чесну конкуренцію можуть саме це змінити та відкрити раніше невідомі творчі можливості для економіки. Тому ми хочемо, щоб приховані соціальні та екологічні витрати економіки були радикально розкриті та відображені в цінах і регулюванні.
Однак для справжньої системної корекції необхідні також зміни в структурі власності корпорацій, а також демократизація їхніх структур та процесів прийняття рішень. Ключові рішення щодо місцезнаходження, методів виробництва та корпоративного управління повинні прийматися працівниками корпорацій. Крім того, необхідні глобальні антимонопольні закони та ефективні транснаціональні податкові закони, щоб запобігти незаконному отриманню глобальними корпораціями влади за межами наших демократій лише через їхній розмір.
Мабуть, найважливіший крок до демократичної модернізації стосується самої сфери праці. Навряд чи якесь інше політичне питання впливає на наше життя більше, ніж те, як ми організовуємо, розподіляємо та оплачуємо працю. Поки що лише еліти пожинають плоди масового зростання продуктивності праці – не лише в результаті розвитку автоматизації – тоді як переважна більшість конкурує з машинами та людьми в країнах з низькою заробітною платою за свої робочі місця. В суспільстві майбутнього люди всюди повинні ділитися прибутками, які вони генерують, і радикально скорочувати свій робочий час, поки заробітна плата зростає. Так, машини будуть і повинні продовжувати виконувати на нас все більше і більше роботи в майбутньому. Важливо, щоб звільнений таким чином час і отримані прибутки приносили користь усім. Не лише для того, щоб стимулювати споживання, але й щоб звільнити нас від балансування між вигоранням та безробіттям і поступово відновлювати самовизначення з особистим часом.
Не забуваймо, що значна частина нашої роботи відбувається поза межами формальної зайнятості: соціальна робота, час, витрачений на виховання та догляд за дітьми, ведення домашнього господарства чи волонтерство – без усіх цих видів діяльності наші суспільства швидко б зупинилися, проте вони здебільшого неоплачувані. Цінність цих видів діяльності не означає, що кожна людська взаємодія має бути оцінена та оплачена, а радше те, що нам потрібно провести нову дискусію про працю та її справедливий розподіл.
Бо для того, щоб фундаментально узгодити наші суспільства з соціальними та екологічними потребами людей, ми повинні звільнитися від обмежень найманої праці в довгостроковій перспективі. Найважливішими важелями для цього є, по-перше, універсальний безумовний базовий дохід. По-друге, постійне скорочення робочого часу. І по-третє, переоцінка праці, яка створює соціальну цінність та відповідне підвищення заробітної плати.
24.03.2026
Немає коментарів:
Дописати коментар