Вміння опинитися у правильному місці часом виносить людей на недосяжні висоти. Якраз про це – сьогоднішній пост.
У Стенфорді викладає один цікавий професор – Джеффрі Пфеффер. Відомий він тим, що критикує традиційні солодкі книжки про бізнес-лідерство і намагається позиціонувати себе як Макіавеллі корпоративного світу: розповідає про те, як насправді купується влада в сучасних компаніях, не гребуючи найменших деталей - аж до того, який костюм варто носити, аби отримати довгоочікуване підвищення.
Але рецепти особистого успіху можете прочитати і самі, нам сьогодні знадобиться Пфеффер за кілька його соціологічних спостережень. Згідно з його теорією, ваш успіх у компанії залежить від того, наскільки багато влади у того департаменту, де ви розпочали кар'єру. Зазвичай потрібно йти в підрозділ, що генерує виручку (не дивно, що СЕО Goldman Sachs – фінансист, а голова Microsoft починав як інженер), але є й універсальніші закономірності. На самому початку XX століття СЕО американських компаній ставали виробничники, в 1920-і їм на зміну прийшли маркетологи і продажники, а 80-ті були розквітом фінансистів (ех, а ось стратегам ніколи не щастило).
Є схожий аналіз і для американської армії: кар'єра офіцерів зазвичай прив'язана до конкретної технології або типу озброєння: підвищення частіше отримують вузькі фахівці, а не військові інтелектуали. Якщо офіцера переводять на нову для нього технологію вже в зрілому віці, шансів на високі посади залишається зовсім небагато. Тому армія схожа на набір племен, кожне з яких лобіює свою технологічну платформу – навіть якщо ця зброя не потрібна для вирішення реальних військових завдань (тому під час реальних конфліктів генерали скаржаться на брак примітивних боєприпасів – їх закупівлями мало хто цікавився, адже на простому озброєнні не зробиш кар'єру).
Причому владна ієрархія зазвичай трохи відстає від економічних успіхів. Аерокосмічні технології були на піку моди в Китаї вже досить давно, а зараз на вершинах Компартії розквітає "космічний клуб", який складається з технократів, які працювали в космічній науці чи військово-космічних корпораціях. Майже на саму вершину китайської ієрархії - до членів Політбюро - забралися вже два члени клубу, а на щабель нижче, у ЦК КПК, уже в минулому, 19-му скликанні, "космонавтів" було вдвічі більше, ніж, наприклад, фінансистів - і набагато більше, ніж представників будь-якої іншої професійної групи. Сі взагалі любить технократів набагато сильніше, ніж його попередник, а космос особливо важливий для його бачення розвитку Китаю. Втім, є й інше пояснення: технократам не вистачає досвіду в підкилимній політичній боротьбі, тому Сі обирає їх, розраховуючи на те, що ті не завадять йому панувати.
Так що на тих, хто активно штовхається ліктями, щоб забратися в поїзд ШІ-технологій, що йде, варто звернути увагу - напевно і з них вийде якийсь клуб. І не варто думати, що програмістам не захочеться в політику - влада має дивовижну привабливість. Колись Google був місцем для оброслих програмістів у футболках, а сьогодні його колишній СЕО став одним із найвпливовіших лобістів у галузі технологічного регулювання, якого звинувачують ще й у тому, що він розставляє своїх людей за ключовими міністерствам.
Нова епоха вимагає нового типу управлінців і лідерів. І вони вже на підході.
21.04.2023
Немає коментарів:
Дописати коментар