Окрім альтернативної історії, дуже люблю ще один нині забутий жанр фантастики – недалеке майбутнє.
Весь кінець минулого століття невеликі західні студії з задоволенням знімали фантастичні бойовики та трилери про події, що відбувалися через 10, 20, 30 років. На жаль, сценарії часто писалися ліниво, неохайно, без футуристичного вогника і «майбутнє», в результаті, нагадувало погано загримоване сьогодення. Але були й чудові винятки з правил. У запропонованих ними версіях нашої сучасності теж багато не вгадано чи сталося точно навпаки. Проте безпомилково спійманий дух часу. Наведу пару прикладів.
Герої «Дивних днів» режисера Кетрін Бігелоу живуть на рубежі 1999 і 2000 років, при цьому сам фільм знятий всього за 5 років до подій, що описуються. Кіберпанк-притча розповідає про світ, у якому віртуальна реальність пишеться прямо з кори головного мозку та через очі людей. Шолом та записуючий пристрій дозволяють зняти зліпок всього, що відчував їхній носій у момент запису: від задоволення до страшного болю.
Просунута технологія майже відразу починає використовуватися для запису підпільних фільмів, найбільш невинними з яких була звичайна порнуха. Були записи і жорсткіші, на кшталт моменту невдалого пограбування та вбивства. Неминуче сюжети «віртуалок» стають дедалі похмурішими, поки не з'являється снафф: невідомий маніяк гвалтує і вбиває жінок, записуючи як свої, так і їхні відчуття. Більше того, він одягає жертвам шолом і з'єднує зі своїм, перетворюючи розправи на акти невимовного садизму. Протистоїть йому колишній коп, нині VR-барига Ленні (Ральф Файнс). Він носиться новорічним Лос-Анджелесом, стикаючись з маніяком, втрачаючи друзів і знаходячи нових спочатку у боротьбі з одиночкою, а потім вже з усією системою, яка роширює такі "розваги".
Тонке, розумне кіно свого часу провалилося у прокаті, а зараз виглядає як приречене повторюватися, немов запис з шолома, пророцтво про темний бік технологій. У кіно вгадана не лише тема метавсесвіту, фальшивого життя в цифровому світі та появи способів керувати іншими людьми, немов своїми іграшками (навіщо ще потрібен онліфанс), а й раптово – неминучість нових расових бунтів проти жорстокості поліції.
Коротше, подивіться та зробіть свої висновки. А наступний вечір можна приділити «Фортеці». У ній альфа-герой, зіграний ще молодим Крістофером Ламбертом. У фільмі він запроторений до приватної в'язниці екс-офіцер спецназу США. Цікавою є причина, з якої він до неї потрапив — зачав другу дитину з дружиною, після чого намагався втекти до Канади. У середині XXI століття, згідно з наративом фільму, Америка запровадить ще жорсткішу політику контролю за народжуваністю, ніж Китай — наївні люди минулого століття дуже боялися перенаселення, не замислюючись про старіння та вимирання бездітного суспільства.
Зате головний лиходій неймовірно актуальний – це навіть не начальник в'язниці, а ШІ, що стоїть над ним. Саме він перетворює життя зеків на пекло. Нейромережа контролює кожен аспект життя (проникаючи навіть у сни) всередині гігантської підземної колонії - "землечоса", кожен поверх якого ізольований від решти будівлі, пов'язаної тільки ліфтовою шахтою. Пекельне підземелля і машина, що керує ним, належать «Мегакорпу», хайтек-компанії, що розробляє електроніку, ПЗ та біомедичні технології.
Герой має пережити нелюдські тортури і спробу стерти особистість за допомогою занурення у віртуальне ШІЗО (привіт метасвіту Цукерберга). Однак йому вдасться подолати підступність корпоративної нейромережі та довести — ШІ та кібертоталітаризм можуть бути повалені. Тюремний кіберпанк виглядає значно простішим, ніж тонке цифрове мереживо Бігелоу, але є в ньому якийсь особливий смак, властивий усім творам про нездійснене майбутнє.
Багато чого в «Дивних днях» та «Фортеці» не вгадано, а багато що — ще може з нами трапитися. Мабуть, у цьому їхня головна чарівність, що нагадує про тендітні кольори, засушені між жовтими сторінками роману Хайнлайна, а може Гаррісона або Желязни.
04.05.2023
Немає коментарів:
Дописати коментар