Інколи діти дуже розочаровують нас. Дитина, яка постійно плаче, кричить або б'ється, — це тяжке випробування. Батькам важко з нею. І не дивно, що батькам іноді хочеться висловити дитині все, що вони про неї думають, пригадати все її «злочинне» минуле: «Ти постійно б'єшся!», «За все твоє життя і дня не минуло, щоб ти був всім задоволений», «Коли ти вже перестанеш бути таким шлемазлом!» Беззаперечно, в свідомості дитини фіксуються ці характеристики, і вслід за батьками вона втрачає надію, що коли-небудь перетвореться в людину, яка вміє посміхатися, тихо розмовляти, слухати батьків. Фактично, батьки самі «програмують» дитину на цю неприємну роль. «Неправильний» діалог — приклад такого «програмування». У «правильному» диалозі мати уникає цієї помилки. Вона просто відмовляється слухати дитину, доки та не перестане плакати і не буде розмовляти спокійним тоном.
Можна використовувати репліки, що спонукають дитину заспокоїтися: «Я знаю, що ти можеш все пояснити без сліз», «Плакати зовсім ні до чого. Я знаю, ти можеш заставити себе припинити лити сльози і розмовляти нормальним тоном». Ці висловлювання демонструють віру в здатність дитини змінюватися на краще.
І навіть якщо вона не зміниться негайно, то в майбутньому виправдає довіру матері. Поза сумнівом, знадобиться величезне терпіння і витримка, аби ніколи не піддаватися на провокації дитини і уникати негативних характеристик. Тим не менше, якщо батьки усвідомлять, що спалахи роздратування лише ускладнюють виконання виховних задач, вони мають постаратися управляти своїми почуттями (так же, як вони вимагають того від своїх дітей).
Дитина, яка зростає в атмосфері емоційної рівноваги, спокійно розвивається і стає все більш зрілою людиною. Батьки не навіюватимуть дитині негативну думку про себе. Дитина вільна змінюватися і вдосконалюватися, і ця свобода — безцінний дар люблячих батьків.
11.09.2024
Немає коментарів:
Дописати коментар